Одними зі стратегічних завдань Державного стан­дарту освіти, Державної національної програми «Освіта України XXI ст.» є створення передумов для розвитку здібностей, формування готовності та здатності молоді до самоосвіти і саморозвитку.

Першочергове завдання школи — виховання відпо­відальної особистості, яка вміє використовувати здобуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, кри­тичного аналізу подій, що відбуваються, прийняття зва­жених рішень.

Один зі шляхів вирішення цієї проблеми — викори­стання технології «Розвиток критичного мислення»: формування у школярів уміння критично мислити та перетворювати інформацію на важливі ідеї, які можна потім використати на практиці.

Ознаки критичного мислення:

•  уміння оволодівати інформацією, критично осмис­лювати та застосовувати її;

•  самостійне формулювання ідеї;

•  оцінка ситуації незалежно від інших;

•  інформація — вихідний, а не кінцевий пункт;

•   чітка постановка проблеми та переконлива аргу­ментація;

•  критичне мислення — соціальне мислення.

  Використовуючи   хімічні казки,   учні можуть:

•    виконати завдання на встановлення зв’язків між окремими поняттями, що характеризують певні об’єкти складанням кластера (гронуванням);

•  осмислити спільні (характерні для всіх об’єктів) та відмінні ознаки явищ, процесів, властивостей речовин, застосовуючи діаграму Ейлера-Венна;

•   виокремити головне у змісті складанням сенкана «П’ятирядок»;

•   зробити висновок щодо суті знань та вмінь їх оці­нювати, виконуючи вправу «Про що? + Що? + Як? + + Навіщо?».

Казка з життя електронів

Жили-були речовини. З одними вони товаришували, а з іншими сперечалися. Світ змінювався, але атоми за­лишалися відносно стабільними.

У королівстві речовин кожен атом мав певний ста­тус, ступінь окиснення, місце у періодичній системі хімічних елементів. Тому коли між речовинами трапля­лися бійки, які ми називаємо реакціями, чи взаємодіями, суди їх швидко вирішували.

У атома-винуватця колотнечі суддя постановляв за­бирати його невиховані електрони. При цьому підсудний віддавав електрони й називався відновником. Таким чином, статус (ступінь окиснення) атома збільшувався. Тому його оісиснювали на виправних роботах, тобто з ним відбувався процес окиснення.

А постраждалий, якому присвоювалося почесне звання окисника, одержував електрони на виховання. При цьому статус (ступінь окиснення) його зменшував­ся. Тому його положення відновлювали, і, таким чином, відбувався процес відновлення.

При цьому завжди дотримувалися правила: якщо електрони відновника не могли комфортно розміститися у комірках окисника, участь у вихованні брали їх рідні, адже кількість відданих і прийнятих електронів мала бути однаковою, тобто збалансованою. Цей процес на­звали окисно-відновними реакціями, в результаті яких одні атоми віддають, а інші приймають електрони. Отже, окисно-відновні реакції — це процес перенесен­ня електронів.

Завдання.

1.  Складіть кластер «Окисно-відновні реакції» (схе­ма 1).